24.05.2013

Комментарий к статье «Исчерпание исключительного права на товарный знак» (укр.)

"Юридическая газета" № 21 от 21.05.13 г.
Питання щодо принципу вичерпання виключних прав на торговельні марки в Україні на сьогоднішній день залишається не врегульованим.
 
Як відомо, на об’єкт права інтелектуальної власності, у т.ч. на торговельну марку існують майнові та особисті немайнові права. В Україні наявність будь-яких, передбачених законом, прав на торговельну марку підтверджуються відповідним Свідоцтвом, тобто суб’єктом права інтелектуальної власності на торговельну марку є власник Свідоцтва на знак для товарів та послуг. Свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку будь-яким способом та інші права, визначені законодавством у сфері інтелектуальної власності.
 
Перелік прав на торгову марку передбачено ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», крім цього перелік майнових прав міститься також у ст. 495 Цивільного кодексу України. Права на торговельну марку є виключними суб’єктивними правами. 
 
Тобто лише власник прав на торговельну марку має право використовувати цю марку, а також виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти використовувати цю марку іншим особам. Інші особи не мають права на використання зареєстрованої торговельної марки, що охороняється в Україні, без дозволу власника цієї марки.
 
Отже згідно чинного законодавства України власник прав на торговельну марку має виключне право дозволяти або забороняти використання торговельної марки без його згоди.
 
Однак, виключне право власника Свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку не поширюється на деякі випадки такого використання. Одним з таких випадків є використання торгової марки для товару, введеного під цією маркою в цивільний оборот власником Свідоцтва чи за його згодою. І хоча чинне законодавство України фактично не містить такого терміну, в міжнародній практиці таке  обмеження має назву вичерпання виключного права на торговельну марку.
 
У якості прикладу можна навести правову норму, яка міститься у російському законодавстві, що певним чином є східним з українським у відповідних сферах. Так, стаття 1487 Цивільного кодексу Російської Федерації безпосередньо передбачає вичерпання виключного права на торговельну марку, – мовою оригіналу: «Не является нарушением исключительного права на товарный знак использование этого товарного знака другими лицами в отношении товаров, которые были введены в гражданский оборот на территории Российской Федерации непосредственно правообладателем или с его согласия».
 
Аналогічну норму містить ч. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», згідно якої виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот.
 
Таким чином, за умови введення товару з відповідною торговельною маркою в господарський обіг власником цієї марки, наступний перепродаж цього товару вже не потребує дозволу власника цієї марки та не може бути ним обмежений або заборонений, за умови дотримання особами, що здійснюють подальший перепродаж товару, вимог щодо незмінності якості цього товару. Але зазначене питання біль-менш детально розглядається фактично не на законодавчому, а на суто юридичному рівні та відоме в юридичній практиці як принцип «першого продажу». 
 
Вичерпання виключного права може бути обмеженим, наприклад, територією однієї або декількох країн. У цьому випадку мова може йти про національний, регіональний та міжнародний види або режими вичерпання прав.  
 
Національний вид або режим вичерпання виключних прав передбачає, що власник прав на торговельну марку після введення ним товару з цією маркою в цивільний оборот, не має в подальшому можливості перешкоджати його наступному перепродажу на території лише певної держави та лише у разі, якщо первинне введення такого товару на ринок було здійснено на території цієї держави. Законодавство деяких країн передбачає у тому числі вичерпання виключних прав на торговельну марку на території певного кола країн, пов’язаних регіональною угодою, при цьому введенням в господарський обіг вважатиметься продаж товару на території будь-якої з цих країн – так зване регіональне вичерпання прав. При міжнародному вичерпанні прав власник торговельної марки після введення ним у будь-якій країні в цивільний обіг товару, в якому використано торговельну марку, не має можливості перешкоджати наступному продажу цього товару на території будь-якої іншої країни, де його права також охороняються. 
 
При порівняльному аналізі національного законодавства щодо виключного права на заборону використання торговельної марки з міжнародними нормами та законодавством зарубіжних країн, можна відзначити недостатнє визначення та відсутність надійного правового врегулювання цього питання в чинному законодавстві України. В зв’язку з цим безперечно доцільним є внесення відповідних змін та доповнень до чинного національного законодавства з вищезазначеного питання.
 
На сьогоднішній день впевнено зазначити, який саме режим або вид вичерпання виключного права на торговельну марку передбачено національним законодавством, на даний час не є можливим, оскільки чинний Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» або підзаконні акти не містять визначення виду ринку, на якому має відбутися введення товару із відповідною торговельною маркою в цивільний обіг. 
 
Визначення цього питання безпосередньо пов’язане з так званим паралельним імпортом товарів, тобто випадком, коли імпортер без згоди власника прав на торговельну марку, якою позначені товари, ввозить такі товари з держав, де вони можуть продаватись за меншою ціною, ніж на внутрішньому ринку.
 
При прийнятті рішення стосовно територіального принципу вичерпання прав на торговельну марку одночасно вирішується і питання про правомірність паралельного імпорту, а оскільки в Україні немає чіткої регламентації на законодавчому рівні режиму вичерпання виключного права на торговельну марку, відповідно відсутнє визначення правомірності чи неправомірності здійснення паралельного імпорту.
 
Особиста думка автору цього коментаря з вищезазначеного питання наступна. Враховуючи, що права на торговельні марки, які пройшли процедуру національної реєстрації та захищаються в межах території Україні, мають виражений територіальний характер, то відповідно і до вичерпання виключних прав також слід застосовувати цей самий принцип – тобто застосовувати національний режим. Крім цього, законодавство України все ж таки не має міжнародної дії, і є чинним саме на території України, тому застосування національного принципу вичерпання прав на торговельні марки буде в даному випадку більш правильним.